Чим і як наточити ніж? - огляд аксесуарів для заточування ножів

Купуючи ніж, особливо дорожчий, варто одразу інвестувати в міцне точило або набір для заточування. Звичайно, жодне точило чи навіть сучасний набір не зробить цю роботу за нас. Навіть найкращі ручні навички не допоможуть за відсутності потрібних інструментів, особливо коли маємо справу з сильно затупленим ножем із твердої та стійкої до стирання сталі. Тож давай розглянемо призначення, переваги та обмеження аксесуарів для заточування ножів, доступних на ринку.

У цьому пораднику Ти дізнаєшся, які є типи точил для ножів, а також про те, як їх ефективно використовувати. Переглянь наш порадник і дізнайся, яке точило для ножів вибрати.

Класичні точильні камені

Точильні камені - це прості інструменти, які повністю або частково складаються з поверхні певної форми, з абразивними властивостями. Напевно кожен стикався з таким інструментом раніше, найчастіше у вигляді популярного "точила" або "каменя для коси".

Однак не все так просто, як може здатися на перший погляд. Точильні камені відрізняються за геометрією, градацією та матеріалом абразивної поверхні - все це суттєво впливає на сферу застосування та ефективність наших точильних каменів. Тому варто розглянути ці питання більш детально.

Геометрія точильних каменів

Що стосується геометрії, то найважливішим поділом є різниця між плоскими i овальними каменями. Плоский точильний камінь має рівну, плоску абразивну поверхню, зазвичай прямокутної форми. На такому точильному камені можна правильно заточити переважну більшість ножів, за винятком тих, які характеризуються увігнутим поперечним перерізом леза (так званий профіль "recurve"). Це пояснюється тим, що коли увігнута частина ріжучого краю прикладена до плоскої абразивної поверхні, вона контактуватиме з нею лише в двох точках, тоді як решта залишиться незаточеною або буде заточена неправильно під час руху ножа.

Саме тому на ринку доступні овальні точильні камені. Увігнута частина леза, прикладена до овалу невеликого діаметру, завжди буде контактувати з ним тільки в одній точці, тому, проводячи ріжучим краєм по такій поверхні, маємо шанс наточити його рівномірно і під фіксованим кутом.

На овальному камені можна точити і ножі з класичним профілем леза, але це буде менш зручно, ніж заточування на плоскому камені, на якому ріжучий край опирається на набагато більшу поверхню, що дозволяє більш стабільно вести ніж і підтримувати постійний кут.

Як наточити ніж каменем? - найважливіші правила

Можливо, в цей момент у Тебе виникло питання про техніку заточування, на жаль, це тема для окремої статті, і аж ніяк не короткої. Тому ми просто нагадаємо найважливіші правила заточування ножів:

• Провести ніж лезом вперед ("проти шерсті")
• Заточувати обидві сторони ріжучого краю
• Намагатися дотримуватися постійного кута заточування від краю до вістря клинка
• Оптимальний кут заточування для більшості сталей становить близько 20 градусів на кожну сторону

Градація точильних каменів

Ще одним важливим аспектом є вибір зернистості, тобто ступеня "шорсткості" точила. Найчастіше виробники використовують один з двох методів визначення зернистості. Перший з них - це позначення зернистості цифрами, де цифра означає кількість абразивних частинок на квадратний сантиметр, подібно до наждачного паперу. Таким чином, точило з зернистістю 600 буде шорсткішим, ніж точило з зернистістю 1200. Другий спосіб - це інтуїтивно зрозумілі описи, наприклад, від "Extra Fine" до "Extra Coarse", тобто поступово від дуже дрібної до дуже шорсткої.

Іноді словесні позначення доповнюються еквівалентом з точки зору кількості зерен на квадратний сантиметр і навпаки, але це не є стандартним призначенням, кожен виробник може по-своєму визначати, що він має на увазі під "середнім" або " дуже дрібним". Однак, як правило, найдрібніші точильні камені не перевищують зернистості 1200, тоді як найгрубіші рідко відповідають зернистості нижче 220. Звичайно, з цього правила є винятки, особливо в напрямку дуже дрібних точильних каменів, які полірують ріжучий край "до дзеркальної чистоти". Також іноді трапляється, що виробник вказує зернистість точильного каменю в мікронах, але це, мабуть, найменш інтуїтивно зрозумілий спосіб і рідко використовується самостійно.

Яку зернистість точильного каменю для ножів вибрати?

А що таке зернистість з точки зору заточування? З досвіду ми знаємо, що якщо Ти регулярно заточуєш ніж і не допускаєш серйозних пошкоджень ріжучого краю, Тобі не потрібне точило грубше, ніж "fine", тобто в діапазоні зернистості 800-600. Ця зернистість достатня для швидкого відновлення гостроти злегка затупленого ножа і в той же час не залишає занадто глибоких борозен, які потрібно буде згладжувати пізніше. Однак, якщо Ти збираєшся заточувати сильно затуплені ножі або плануєш змінити профіль поточного ріжучого краю, варто придбати грубий точильний камінь з зернистістю в діапазоні від 400 до 200.

Зернистість близько 1200, або так звані "extra fine" чи "ultra fine" використовуються для остаточного згладжування - правильно заточений на такому точильному камені ніж легко збриває волосся і плавно розрізає тонкий папір, що вільно звисає. 1200 - це розмір абразивних частинок 9 мікрон, що менше, ніж у звичайного карбіду хрому в загартованій сталі. Водночас це зернистість, яка забезпечує достатню ріжучу агресію на твердих, гладких або волокнистих матеріалах, що стає певною проблемою при поліруванні краю на вищих градаціях.

Оптимальний варіант для робочого леза? Все вказує на те, що так, хоча є "школи", які рекомендують "дзеркальне полірування" або навіть полірування за допомогою полірувальної пасти на шкірі, в той час як інші не бачать сенсу в заточуванні зернистістю вище, ніж 600 - до цієї теми ми неодмінно повернемося в статті про мистецтво заточування.

Точильні камені та матеріал виконання

Точильні камені також відрізняються за матеріалом, з якого вони виготовлені, і це має значний вплив на абразивні властивості точильного каменю. Різні матеріали точильних каменів впливають на їхні абразивні властивості, що, в свою чергу, визначає ефективність процесу заточування. Виготовлені з різних матеріалів, камені можуть бути більш або менш агресивними.

Натуральні точильні камені

До першої групи належать натуральні камені. Найпопулярніші з них - це Арканзас та так званий бельгійський камінь (Belgisher Brocken). Іноді камені Арканзас пропонуються виробниками у варіантах "soft" (м'який) і "hard" (твердий), що може призвести до певної плутанини. Так от, всупереч першому уявленню, "м'який" камінь Арканзас використовується для попереднього заточування більш тупих ножів, тоді як "твердий" різновид - для остаточного згладжування леза.

Насправді, важко говорити про переваги натуральних каменів, адже порівняно з більш сучасними рішеннями для заточування, вони мають лише недоліки. Вони відносно дорогі, оскільки їх видобуток та механічна обробка є досить трудомісткими. Вони повільно обробляють сталь, досить швидко зношуються і практично не придатні для високолегованих сталей, багатих на тверді карбіди вольфраму і ванадію. Під час заточування пори натуральних каменів швидко забиваються і, таким чином, ще більше сповільнюють процес заточування. Наче цього недостатньо, натуральні камені шліфуються нерівномірно, відповідно до руху заточування відповідної моделі ножа, що після тривалого періоду заточування проявляється у викривленні площини шліфування, яке помітне неозброєним оком.

Тож чому вони все ще знаходять любителів? Мені здається, що це група користувачів, для яких непрактичний аспект також важливий. Заточування на справжньому Арканзасі - це така ж "мисливська атмосфера", як розпалювання багаття кресалом, точильний камінь для любителів ножів, викуваний другом-майстром на замовлення, з красивою дерев'яною рукояткою і в шкіряних піхвах, пошитих власноручно. І в цьому, мабуть, щось є.

Керамічні точильні камені

Друга група - це керамічні камені (синтетичний). Найчастіше їх виготовляють з оксиду алюмінію Al2O3 (глинозему), який англомовні виробники називають "алюміній", і рідше з карбіду кремнію SiC, який частіше використовується для виготовлення шліфувального паперу, ніж звичайні точильні камені.

Перевага оксиду алюмінію полягає в тому, що він менш схильний до засмічення і достатньо твердий, щоб забезпечити стирання більшості поширених сталей, які використовуються у виробництві ножів сьогодні. Тільки карбіди ванадію в сталях, які містять цей елемент у кількості більше ніж 2%, можуть стати серйозною перешкодою для оксиду алюмінію. Однак тут мова йде про остаточне згладжування при дуже низькій зернистості, коли ми хочемо відшліфувати як основу, так і окремі карбіди, що в ній знаходяться. При зернистості від 200 до 600 абразивні частинки настільки великі, що на практиці вони будуть "витягувати" цілі карбіди разом зі шматками мартенситної основи.

З абразивними поверхнями на основі карбіду кремнію (SiC) проблема карбідів у сталях взагалі не виникає, оскільки він здатний стирати навіть найтвердіші.

На жаль, керамічні точильні камені мають такі ж недоліки, як і натуральні. Найголовніший з них - схильність до нерівномірного стирання. Після десятків циклів заточування можна очікувати деформації поверхні в результаті нерівномірного зносу, поки, врешті-решт, точильний камінь більше не буде придатним для точного заточування, навіть якщо фізично його залишилося досить багато.

Багато що залежить від якості матеріалу та виконання, точила таких компаній, як Lansky, Gerber або Spyderco безумовно, прослужать набагато довше, ніж китайський або "no-name" з ринку. На жаль, хороший керамічний точильний камінь часто коштує 25% від ціни хорошого ножа, а іноді й більше.

Алмазні точила

Останню групу складають: алмазні точила. Зазвичай вони складаються з металевої пластини або овального стрижня, на який наноситься синтетичний алмазний пил з певною зернистістю. Найвідповідальнішим етапом виробництва, від якого залежить якість майбутнього точила, є напилення і остаточне фіксування алмазного порошку.

Освоїти цю технологію в промислових масштабах непросто і на ринку алмазних аксесуарів для заточування ножів наразі є лише два виробники - EzeLap і DMT. Інші алмазні точила, особливо "no-name" китайського або російського виробництва, особисто ми не рекомендуємо. Незважаючи на свої уявні хороші характеристики, дешеві алмазні точила швидко стають крихкими або, простіше кажучи, "лисіють". На відміну від них, точила DMT і EzeLap практично не зношуються.

Найважливіші переваги алмазних точил, звичайно ж, пов'язані з властивостями цього матеріалу. Жодна сталь або навіть твердий сплав не може протистояти кристалічним частинкам алмазу.

Заточування відбувається швидко, а відповідний ріжучий край ріже дуже агресивно. Це відбувається не тільки тому, що навіть найтвердіші за структурою карбіди заточуються, але й тому, що кристали алмазу гостріші і прорізають глибші борозни в сталі, ніж керамічні точила з такою ж зернистістю.

Друга, майже не менш важлива перевага алмазних точил над розглянутими раніше, пов'язана з їх конструкцією. Завдяки тому, що алмазний пил осідає на сталевій пластині або стрижні, практично відсутня можливість деформації поверхні внаслідок зношування.

Тому хороший алмазний точильний камінь не тільки гарантує швидке та ефективне заточування, але й зберігає геометрію ріжучого краю настільки добре, наскільки це дозволяють наші мануальні навички.

Варто зазначити, що алмазні точила доступні у вигляді суцільної пластини з гладкою абразивною поверхнею або у вигляді алмазного порошку, нанесеного на перфоровану пластину. Останнє рішення дещо знижує витрати, оскільки для покриття такого "полотна" потрібно набагато менше алмазу, але з точки зору технічної досконалості набагато кращі точила з суцільною абразивною поверхнею.

Окрім очевидних переваг, таких як більша швидкість і рівномірність заточування, алмазні точила з суцільною абразивною поверхнею зазвичай виготовляються на основі більш товстого, а тому менш деформованого листового металу, ніж той, що використовується для перфорованих поверхонь.

На жаль, алмазні точила не належать до найдешевших на ринку. До цього слід додати той факт, що знадобиться щонайменше два різновиди.

Чи варто? На нашу думку, варто, не тільки через ефективність алмазу, але й через стійкість такого точила, яку не можна очікувати навіть від найкращих керамічних точил.

Системи для заточування ножів

Не кожному потрібно мати годинникову точність в долонях і транспортир в очах, щоб мати добре заточений ніж - це, ймовірно, було припущенням, яке стояло за створенням цих розумних винаходів, відомих під загальною назвою " системи для заточування". В основному, можна виділити два основних типи рішень, які, з невеликими змінами або спрощеннями, використовуються багатьма виробниками.

Перший заснований на ідеї чогось на зразок невеликих лещат з направляючими, які забезпечують відповідний кут заточування для точильних каменів, розміщених в рамках на дротяних стрижнях. Після кріплення клинка ножа в лещатах, вставляємо стрижні з точильним каменем в обрану направляючу і робимо рух заточування, проводячи каменем від вістря до гарди.

Перевагою цієї системи є практично нульовий вплив помилки користувача на якість заточування, натомість недоліком є відносно невелика максимальна довжина ножів, що заточуються, яка в даному випадку обмежена довжиною стрижнів, до яких кріпиться камінь. Сам камінь може бути як керамічним, так і алмазним, а також існують набори, що містять кілька точильних каменів з різною зернистістю, разом з окремими стрижнями та рамками. Найбільш популярні системи на основі лещат з направляючими виробляють компанії DMT, Lansky і Work Sharp.

Друге рішення ще простіше. Воно полягає у використанні двох точильних стрижнів, розміщених вертикально під кутом так, щоб вони утворювали літеру "V". Кут нахилу точильного стержня фіксований і зазвичай становить від 15 до 30 градусів. Завдання особи, яка заточує, полягає в тому, щоб вести ріжучий край ножа вздовж точильних стрижнів так, ніби ми хочемо щось розрізати зверху вниз, перпендикулярно до землі. Теоретично, достатньо було б одного похилого стрижня, але застосування пари дозволяє ефективно і зручно заточувати одну та іншу сторони ріжучого краю, що є необхідною операцією, особливо на завершальному етапі заточування.

У порівнянні із системою, що полягає на стрижні, направляючій і лещатах, безсумнівною перевагою системи "V" є відсутність обмежень щодо довжини ножів, які заточуються. Другою перевагою є вже згадана можливість багаторазового заточування обох сторін ріжучого краю ножа.

Натомість, безсумнівним недоліком є широкі можливості для помилок користувача. Для того, щоб наточити ніж під кутом, який ми вибрали саме таким, а не іншим нахилом точильних стрижнів, ми повинні вести ніж ідеально перпендикулярно до поверхні. На практиці, кожне відхилення руки або мінімальна зміна кута нахилу ножа призведе до помилки - точно так само, як і при заточуванні на класичному камені. Звичайно, рух перпендикулярно землі є простішим і, безумовно, набагато більш інтуїтивним, ніж відчуття кута заточування під час точіння на точилі, що лежить горизонтально.

Як і у випадку з системою лещат, точильних каменів можуть бути керамічними або алмазними, і використовуються різні зернистості. Для правильного заточування ножів з увігнутим профілем (так званий "recurve") використовується заточування на краю або круглі стрижні. На краю також можна заточувати зубчасті леза.

Окрему групу точил з фіксованим кутом заточування складають кишенькові моделі, але ми розглянемо їх разом з іншими нижче.

Кишенькові точила

Незалежно від того, наскільки добре нагострений Твій ніж перед виходом за місто, не варто покладатися на те, що він не потребуватиме заточування протягом тижня або двох. Так, ножі з екстремальних сталей можуть зберігати свою гостроту навіть довше, але тільки якщо ви використовуєте ніж для легких робіт, не кажучи вже про такі невдалі випадки, як падіння леза на камінь, зачеплення за цвях в дереві або скріпку в картоні - і тут не допоможе те, що ви витратили на ніж еквівалент половини своєї зарплати, закони фізики невблаганні, ніяка сталь не зробить з ножа світловий меч.

Ось чому варто подумати про те, щоб доповнити основний точильний камінь або існуючу систему невеликим, кишеньковим точилом для імпровізованого/аварійного заточування.

Найпростіша форма кишенькового точила - це класичний мініатюрний точильний камінь, тобто прямокутна пластина з абразивною поверхнею розміром приблизно 50 мм × 10 мм × 5 мм, по якій ми ведемо ніж аналогічно заточуванню на більшому камені, що аж ніяк не простіше у випадку з мініатюрним точилом. Іноді виробники роблять на таких мініатюрних каменях відповідні заглиблення і кути, завдяки чому можна заточувати невеликі предмети, такі як рибальські гачки або зубчасті леза.

У дещо складнішій версії може бути багатогранний точильний стрижень, що закінчується з обох боків гумовими або пластиковими упорами для великого і вказівного пальців - звідси і народна назва цього типу точил: "dog-bone", або " собача кістка".

Трохи кращим за ефективністю є алмазне точило Sharpi Butterfly. Це також класичний точильний камінь, однак завдяки складаній рукоятці (за зразком ножів типу "метелик") забезпечується зручний хват і відносно довга абразивна поверхня. До цього, звісно, додаються вже згадані переваги алмазу, хоча в даному випадку ми маємо справу з перфорованою поверхнею.

Зазвичай кишенькові точила виготовляються на основі рішень, які полегшують заточування за рахунок створення відповідного кута. Найпоширенішим рішенням є паз у формі літери "V", який утворюється перехрещенням абразивних поверхонь, нахилених під відповідним кутом.

Для заточування ножа достатньо помістити ріжучий край всередину паза і провести лезом від гарди до вістря. Зазвичай абразивні поверхні тут виконані у вигляді стрижнів з оксиду алюмінію, але існують також пази для заточування на основі карбіду вольфраму. Вони, безумовно, стійкіші, хоча, на жаль, заточуються дещо жорсткіше, що призводить до ще меншої точності.

Яке точило для ножів вибрати? - висновок

Підсумовуючи, вибір відповідного точила для ножів залежить від індивідуальних вподобань користувача, типу ножа і очікуваних результатів заточування. Важливо враховувати матеріал ножа і ступінь зношування леза. Остаточний вибір повинен також враховувати навички користувача, його потреби та вподобання щодо використання точила.

Гострий ніж — безпечний ніж

Важко переоцінити переваги дійсно гострого ножа, незалежно від того, чи це кухонний ніж, чи мисливський, чи ніж для грибів, чи Твій улюблений ніж EDC. Всупереч поширеній думці, гострий ніж, безумовно, безпечніший за тупий ніж. Цьому сприяють кілька факторів.

Перш за все, при роботі з гострим ножем не потрібно докладати багато зусиль. Це запобігає втомі рук і мінімізує ризик вислизання ножа. Також немає ризику того, що матеріал, який потрібно розрізати, буде неконтрольовано відірваний замість того, щоб бути розрізаним. Іншими словами, роботу виконує інструмент, а користувач може зосередити всю свою увагу на його контролі. Окрім того, такий ніж ріже, замість того, щоб розчавлювати та розривати.

Звичайно, цей короткий огляд не вичерпує всього, що стосується аксесуарів для заточування ножів, але ми сподіваємося, що хоча б новачкам він полегшить орієнтацію в багатому ринковому асортименті і допоможе зробити оптимальну покупку, яка не розчарує.

Хочеш гострий ніж? Саме час оснаститися професійним точилом! Звичайно, при роботі з нашим справді гострим ножем важливо дотримуватися правил поводження з ножем.